Мадагаскарські лемури індрі під час співу використовують рухи рота, схожі на прийоми професійних вокалістів. Дослідники з’ясували, що на високих нотах тварини ширше відкривають рот, і припускають, що це допомагає їхнім голосам краще поширюватися крізь густий тропічний ліс.
Індрі відомі гучними й складними піснями, за допомогою яких спілкуються з родичами та повідомляють іншим групам про зайняту територію. Їхні голоси можуть бути чутні на відстані до двох кілометрів, хоча самих тварин серед густої рослинності часто неможливо побачити.
Щоб дослідити особливості співу індрі, вчені проаналізували 83 відеозаписи 19 диких лемурів, зроблені під час спостережень на Мадагаскарі. За допомогою технології відстеження рухів вони порівняли положення губ і щелеп тварин із висотою звуків, які ті видавали.
Аналіз показав закономірність: що вищою була нота, то ширше індрі відкривали рот. Дослідники встановили, що рухи ротового апарату цих лемурів узгоджуються з висотою їхнього співу.
Подібний принцип застосовують оперні співаки. Під час виконання високих нот вони змінюють форму ротової порожнини та голосового тракту, щоб впливати на резонанс і робити голос виразнішим та потужнішим. У вокальній техніці цей прийом пов’язаний із формантним налаштуванням.
Форманти — це резонансні частоти голосового тракту. Змінюючи положення щелепи та форму рота, співак може підсилювати певні складові звуку. Вчені припускають, що рухи індрі під час високих нот можуть виконувати схожу функцію, хоча для підтвердження точного акустичного механізму потрібні додаткові дослідження.
Для лемурів гучний голос має практичне значення. Індрі живуть невеликими сімейними групами в тропічних лісах Мадагаскару, де дерева та щільна рослинність обмежують видимість. Спів дає їм змогу спілкуватися на відстані, не наближаючись до інших тварин.
Щоранку групи індрі виконують гучні пісні, повідомляючи сусідів про свою присутність. Такі сигнали допомагають позначати зайняту територію та можуть зменшувати потребу в безпосередніх сутичках між групами.
Спів також відіграє роль у житті самої сімейної групи. За допомогою складних голосових сигналів індрі підтримують зв’язок між її членами та координують свою поведінку. Здатність змінювати звучання голосу може бути корисною і для спілкування з родичами, і для передачі сигналів на великі відстані.
Дослідники розглядають виявлену схожість із людською вокальною технікою як можливий приклад конвергентної еволюції. Так називають незалежне виникнення подібних ознак у різних видів, коли ці ознаки допомагають розв’язувати схожі завдання.
Люди та індрі мають спільного предка, який, за наведеними оцінками, жив приблизно 74 мільйони років тому. Однак сама ця спорідненість не доводить, що сучасні люди й лемури успадкували однаковий спосіб керування голосом безпосередньо від нього.
Вчені не стверджують, що людський спів походить від співу індрі. Їхнє дослідження показало, що під час підвищення ноти дикі лемури ширше відкривають рот — рух, який нагадує зміну форми ротової порожнини під час виконання високих нот професійними співаками.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover