Навіть якщо людство навчиться запобігати раку та іншим захворюванням, пов’язаним зі старінням, організм усе одно поступово втрачатиме здатність нормально працювати. Математична модель показала, що за такого гіпотетичного сценарію половина людей могла б прожити приблизно від 146 до 194 років, проте ці цифри не є прогнозом реальної тривалості життя.
Дослідники вирішили з’ясувати, чи існує перешкода для довголіття, яка залишиться навіть після подолання відомих механізмів старіння. Для цього вони зосередилися на соматичних мутаціях — випадкових змінах ДНК, що виникають у клітинах організму протягом життя.
Щоразу, коли клітина ділиться, під час копіювання її генетичного матеріалу можуть виникати помилки. Організм має механізми, які виправляють пошкодження ДНК, але вони не здатні усунути абсолютно всі зміни.
З роками мутації накопичуються. Більшість із них не спричиняє помітної шкоди, проте окремі зміни можуть порушувати роботу клітин і сприяти розвитку захворювань, зокрема раку.
У новій моделі вчені припустили, що людство вже навчилося запобігати всім іншим причинам старіння та пов’язаним із ним хворобам. Вони хотіли перевірити, як довго за таких умов організм міг би функціонувати, якщо в клітинах продовжували б накопичуватися випадкові мутації.
Для цього дослідники математично оцінили швидкість появи генетичних змін у різних органах. На основі цих розрахунків вони змоделювали тривалість життя гіпотетичної популяції, у якій люди не помирали б від звичних вікових захворювань.
Залежно від параметрів моделі медіанна тривалість життя становила від 146 до 194 років. Медіана означає, що половина людей у змодельованій популяції прожила б менше відповідного віку, а інша половина — довше.
Отже, 194 роки не є встановленою максимальною межею для кожної людини. За розрахунками, окремі люди теоретично могли б жити значно довше, але накопичення мутацій зрештою все одно обмежувало б роботу їхнього організму.
Вчені також з’ясували, що різні тканини неоднаково реагують на накопичення генетичних змін. Деякі органи мають значні можливості для оновлення клітин, тоді як інші набагато сильніше залежать від клітин, які зберігаються протягом тривалого часу.
Наприклад, шкіра та печінка здатні замінювати частину старих або пошкоджених клітин новими. За гіпотетичних сприятливих умов таке оновлення могло б підтримувати роботу цих тканин протягом дуже тривалого часу.
Найскладніша ситуація, згідно з моделлю, виникає в серці та мозку. Багато клітин цих органів мають обмежену здатність до заміни, тому генетичні зміни можуть накопичуватися в них упродовж усього життя.
Якщо з часом таких змін стане надто багато, робота життєво важливих органів може погіршитися навіть за відсутності інших відомих причин старіння. Саме довгоживучі клітини серця та мозку, за висновками дослідників, можуть створювати одне з найсуттєвіших обмежень для тривалості життя.
Водночас автори наголошують, що їхня робота не передбачає, скільки років люди житимуть у майбутньому. Вони дослідили один механізм у межах математичного уявного експерименту, а не продемонстрували спосіб продовжити людське життя до 150 чи 190 років.
Результати показують, що навіть усунення відомих вікових захворювань не обов’язково зробить організм необмежено довговічним. Щоб зрозуміти реальні перспективи продовження життя, науковцям потрібно вивчати не лише накопичення мутацій, а й інші процеси, які впливають на старіння людини.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover