Люди могли стати витривалими ще до того, як почали долати великі відстані бігом. Вчені припустили, що цю здатність наші предки спочатку розвинули під час багаторазових занурень за їжею, коли їм доводилося надовго затримувати дихання.
Нову гіпотезу запропонували дослідниці Джозефін Йорденс та Еріка Шагатай. Вони назвали її «спочатку пірнання, потім біг» і представили в науковій роботі, опублікованій у PaleoAnthropology.
Тривалий час однією з головних версій походження людської витривалості була так звана гіпотеза витривалого бігу. Відповідно до неї довгі ноги, ефективне охолодження тіла та висока аеробна витривалість розвивалися в наших предків через переслідування наземної здобичі на великих відстанях.
Авторки нової роботи не відкидають цю версію повністю. Вони вважають, що вона не враховує ще один важливий спосіб добування їжі — багаторазове пірнання із затримкою дихання.
Сучасні люди мають незвичне для приматів поєднання здібностей. Вони можуть долати великі відстані бігом, довго плавати та багаторазово занурюватися під воду без акваланга.
Як приклад дослідниці наводять японських нирців ама. Під час одного двогодинного спостереження було зафіксовано 50 занурень приблизно на 8–10 метрів, причому 45% цього часу людина провела під водою.
Такий спосіб добування їжі потребує багаторазових затримок дихання з короткими перервами на поверхні. Авторки припускають, що подібна поведінка ранніх представників роду Homo могла сприяти розвитку серцево-судинної та дихальної витривалості.
На користь водної гіпотези дослідниці наводять і будову кісток деяких давніх людей. У Homo erectus та неандертальців зустрічалася підвищена кісткова маса, яку раніше часто пов’язували з великими фізичними навантаженнями на суші.
Однак важкі кістки мають ще одну властивість — вони допомагають контролювати плавучість під час занурення на невелику глибину. Водночас для тривалого бігу додаткова маса, навпаки, невигідна.
Тому ранні Homo з масивнішими кістками могли регулярно шукати їжу під водою. Серед можливих прикладів дослідниці називають найдавніших Homo erectus з острова Ява.
Легше складені групи Homo могли більше покладатися на наземне полювання та збиральництво. Згодом різні популяції контактували та змішувалися.
Авторки пов’язують свою гіпотезу і з результатами генетичного моделювання, за якими сучасне людство походить від змішування двох давніх популяцій, що розділилися на дуже ранньому етапі. Вони припускають, що одна могла бути краще пристосована до тривалого пірнання, а інша — до бігу.
Саме так сучасні люди могли успадкувати здатність ефективно працювати в обох середовищах. При цьому одні люди й сьогодні можуть мати більші природні здібності до тривалого бігу, а інші — до пірнання.
Поки це лише гіпотеза, яку ще належить перевіряти на викопних рештках та фізіологічних даних. Дослідниці наголошують, що наявні палеоантропологічні матеріали неповні й не дозволяють вважати питання закритим.
Одним із наступних об’єктів дослідження може стати навіть людський ніс. Науковиці припускають, що його зовнішня форма могла допомагати нашим предкам пірнати на мілководді, не допускаючи потрапляння води в дихальні шляхи.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover